Значення практики та волонтерської діяльності у формуванні професійної самосвідомості соціальних працівників

При професійній підготовці будь-якого спеціаліста повинні враховуватись як мінімум декілька положень: виконавча, інструментальна підготовка та психологічна, адаптивна готовність [28, с. 6]. Перший вид має на меті підготовку майбутніх фахівців до праці, що включає формування знань, умінь та навичок шляхом навчання та виховання в освітніх закладах. Другий напрямок підготовки вирішує завдання засвоєння майбутньої ролі в системі трудової діяльності. Зрозуміло, що психолого-адаптивна підготовка є більш складною, оскільки вона відповідає за формування цілісної системи соціально-психологічних здібностей (когнітивних, перцептивних, мотиваційних та ін.), соціально-психологічних властивостей (соціальна активність, відповідальність тощо) та навичок (комунікативних, інтерактивних та ін.).

В ході професійної діяльності соціальний працівник повинен:

- чітко визначати суть проблеми;

- виробляти відповідний план дій;

- забезпечувати практичну реалізацію плану;

- давати правильну оцінку результатам виконаної роботи.

Ось чому неабиякого значення при підготовці соціальних працівників, як представників професії групи ‖людина-людина‖, набуває формування практичної складової професійної компетентності означених фахівців.

Дійсно, специфіка навчання спеціалістів із соціальної роботи вимагає ґрунтовної практичної підготовки. В період практики особливо інтенсивно



проходить процес формування професійних умінь і навичок, оскільки її умови максимально наближені до майбутньої професійної діяльності.

Завданнями практики є: засвоєння основних методів і технологій, що використовуються в установах системи соціального захисту та їх структурних підрозділах; набуття практичного досвіду застосування загальних і спеціальних технік і методик соціальної роботи; формування умінь і навичок роботи з основними категоріями громадян, що обслуговуються; вдосконалення навичок спілкування; оволодіння навичками управлінсько-організаційної роботи в сфері надання допомоги та послуг; вивчення передових форм і методів роботи, наукової організації праці в органах соціального захисту; виховання у майбутніх спеціалістів деонтологічного підходу до обраної спеціальності та усвідомлення необхідності постійно підвищувати свій професійний рівень; формування практичних навичок та вмінь самостійної роботи на посадах спеціаліста районного (міського) управління соціального захисту населення та соціального працівника відділень територіального центру; підготовка студентів до державних іспитів; вироблення активної позиції у вирішенні проблем клієнтів.

Ще однією можливістю отримати практичний досвід соціальної роботи для майбутніх соціальних працівників є волонтерська діяльність.

Волонтерство це – безкоштовна, усвідомлена, добровільна діяльність на благо інших. Така діяльність передбачає наявність у людини, що її здійснює, мотивації, не пов'язаної з прибутком; відсутність компенсацій; особисту причетність. Загальноприйнятими є наступні форми добровільної діяльності: взаємна допомога та самодопомога, надання послуг іншим людям, участь у громадських організаціях, проведення інформаційних компаній та/або захист прав.

Волонтери та їх організації залучаються у доброчинні проекти на основі особистого рішення, ініціативи та упевненості в правильності задач та ідеалів благочинства. Варто відмітити, що волонтери не є «дешевою робочою силою», їх ініціатива та енергія виступає вагомим ресурсом соціальної роботи за умови належної вмотивованості та достатнього рівня підготовки. Зокрема, волонтери можуть, окрім надання допомоги та послуг, що вже реалізуються соціальною установою, виявити новий «вимір» організації діяльності та збагатити новими ідеями та людьми, сприяти становленню громадської думки щодо діяльності установи, допомогти у зборі коштів, навчати інших тощо.

Як зазначалось вище, важливим є питання мотивації участі та діяльності волонтерів. Так, дослідники відзначають [по 108, с.148-149], що серед найбільш



популярних відповідей на запитання «Чому Ви займаєтесь волонтерською діяльністю?» були наступні:

- хочу покращувати стан речей та допомагати людям;

- сподіваюсь навчитись чогось нового;

- це пов'язано з моїми потребами та інтересами;

- хочу зустрічати людей та заводити друзів;

- хочу боротись із певною проблемою та ін.

Таким чином, найважливішим у волонтерській діяльності є усвідомлення необхідності допомоги іншим та наявність бажання працювати. Причому важливим є те, що доброволець повинен відчувати цінність та значущість своєї діяльності. Цьому сприяє той факт, що в Україні волонтерська діяльність отримала правовий статус завдяки Закону України «Про соціальні послуги» [7] та затвердженню Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг. Згідно цим документам основними принципами волонтерства є добровільність і доброчинність, законність, гуманність і гідність, гласність, відповідальність, спільність інтересів і рівність прав її учасників, конфіденційність.

Усе вищезазначене свідчить про те, що волонтерська діяльність позитивно впливає на процес соціалізації особистості, формування її духовного світу, визначення моральних цінностей, а тому не можемо не погодитись із авторами, які досліджували волонтерську діяльність студентів [117, с.27], що волонтерська активність майбутніх фахівців із соціальної роботи сприяє формуванню їх професійної самосвідомості. Цінними є висновки науковців про те, що залучення студентів спеціальності «Соціальна робота» до волонтерської діяльності створює умови для досягнення цілого ряду результатів.

По-перше, значно розширюється сфера соціальних послуг, що надаються установами, де працюють волонтери.

По-друге, волонтери набувають досвіду, який дає їм змогу більш упевнено почуватися при виконанні функцій соціальної роботи. Крім цього, з'являється додаткова мотивація до опанування теоретичним матеріалом у ході навчально-виховного процесу.

По-третє, надання добровільної допомоги у вільний час сприяє духовному розвитку особистості молодої людини, формуванню гуманістичних ціннісних орієнтирів.

Таким чином, волонтерська діяльність є важливим ресурсом соціальної роботи. Волонтери активно впливають на суспільство в цілому, сприяють його



розвитку, формуванню певних цінностей, підтримці традицій і складають основу недержавного сектору благочинної діяльності.

Висновки

1. Суспільство та держава висуває сьогодні особливі вимоги до створення когорти кваліфікованих фахівців із соціальної роботи, які були б здатні ефективно вирішувати будь-які професійні завдання при здійсненні соціального захисту. Розробляється професійна модель відповідних фахівців, що включає модель діяльності та модель особистості працівника.

2. Основою спрямування особистості соціального працівника-професіонала є його усвідомлене прагнення допомагати людям вирішувати їх психолого-соціальні проблеми, а також інтеріоризовані цінності соціальної роботи та її гуманістичні принципи. Основу соціального досвіду фахівця мають становити знання основ соціальної діяльності та споріднених дисциплін, уміння та навички методів соціального захисту та підтримки вразливих верств населення, прагнення самовдосконалення та самовідновлення, екологія особистості. Індивідуально-типологічними особливостями соціальних працівників мають бути такі риси характеру, які б сприяли розвиткові емпатійності, комунікативності, толерантності та інших професійно-необхідних якостей.

3. Система соціального захисту населення передбачає здійснення як контактної, так і організаційної роботи, а отже, потребує кваліфікованих фахівців різного рівня підготовки – починаючи від базової освіти, через підготовку фахівців рівня «молодший спеціаліст» та «бакалавр» до рівня «спеціаліст» та «магістр» для здійснення управління, організації діяльності та розробки соціальних, соціально-економічних, соціально-психологічних та соціально-політичних технологій.

4. Серед проблем становлення професійності соціальних працівників особливе місце займає формування досвіду запобігання розвитку синдрому професійного вигорання. Дане явище пов'язано з професійною деформацією особистості фахівців і зумовлене негативними впливами на представників групи професій «людина-людина, людські спільноти, соціальні системи».

5. Важливе значення при формуванні професійної компетентності соціальних працівників відіграють професійна самоідентифікація та професійна інтеракція. Дані категорії підкреслюють значення суб'єкт-суб'єктних відносин



в соціальній роботі, а також великою мірою визначають зміст діяльності, а, отже, і професійної підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи.

6. Категорія наснаження є ключовою у професійній соціальній роботі. На формування теоретичних уявлень та практичного досвіду спонукання до наснаження повинна бути спрямована професійна підготовка майбутніх соціальних працівників.

7. Проблема оцінювання персоналу має юридичні, економічні, психологічні, соціально-психологічні та соціологічні аспекти. Це - цілеспрямований процес встановлення відповідності якісних характеристик персоналу (здібностей, мотивації, рис та якостей особистості) вимогам посади або робочого місця. Потрібно вдосконалювати існуючі та розробцляти нові методи та підходи до оцінки працівників соціальної сфери та ефективності їх діяльності.

8. Важливе значення при підготовці соціальних працівників набуває формування практичної складової професійної компетентності означених фахівців. Практичний досвід майбутні спеціалісти можуть отримати під час різних видів практики (навчальної, технологічної, ознайомчої) та шляхом волонтерської діяльності.


6099106030647553.html
6099232096119110.html
    PR.RU™